top of page

Галерея художніх творів Олексія Колобова

 ПРОЄКТИ 

фотопроєкт
Українське село. Кобзар.
обране

2019 - ... роки

Копія 2

Околиця, 2019 р.

Проєкт: Українське Село. Кобзар.

Модель: Яромир

Представник: Наталія Гончарук

Модель: Дмитро Миколайович.

Художник по костюмах: Наталія Гончарук

Автор: Олексій Колобов

Місце зйомки: Національний музей народної архітектури та побуту України

 

Минь

Асоціативна історія, до фото проєкту Українське Село. Кобзар.

Уривок.

       Листя опало, трава змарніла, небо затягло суцільними хмарами, земля чекала зими. Вітерець погойдував пагілля дикої груші, що тяглося свічками догори, чорний ворон колував над селом, а юрба горобців сварилася з котом, котрий пильнував за ними, примостившись біля похилого плоту.

Софійка закрила дверцята печі, в яку вона щойно підкинула дров, ширше відкрила піддувало, щоб збільшити тягу, і груба потужно загула. Дівчинка загорнулася в картату вовняну хустку й сіла на лаву біля вікна. Її великі сині оченята допитливо вивчали осінній простір за вікном. Дні стали короткими й надворі швидко темніло. Біля клуні порався дід, а довкола нього бігав Рябко. Вона з цікавістю спостерігала за тим, як старий збирає свої риболовні приладдя й прилаштовує їх до велосипеда.

– Бабусю, а куди це наш дідусь збирається? Невже на риболовлю? – звернулася мала до баби, котра щойно ввійшла до хати з повнісіньким відром води.

Із сіней потягнуло холодом і вологою.

– Так, на риболовлю, сонечко. От захотілося нашому діду миня, то й збирається.

– А що таке «минь»? – здивовано запитала Софійка.

– Риба така, онучко, трохи схожа на сома, але смачніша й ловиться з першими приморозками по темному.

«Дивно, – подумала мала. – Я ніколи не чула про таку рибу. Потрібно буде в шкільній бібліотеці подивитися чи діда розпитати».

Тим часом старий перекинув праву ногу через раму велосипеда й рушив разом із Рябком, що біг поруч, убік Десни. Поки дід доїхав вузькими вуличками до широкої дороги, що ділила село навпіл, день обернувся на сутінки, а легіт – на вітер. За пів години старий дістався річки, що омивала південно-східну околицю села, зліз із велосипеда й притулив його до велетенської верби, котрих тут, уздовж берега, було чимало. Рябко відразу рвонув до води. А старий заходився збирати хмиз. Місяць, що здійнявся над горизонтом, світив достатньо яскраво, і дід не запалював ліхтарика, заощаджував батарейки. Обклавши місце вогнища невеликим камінням, чоловік швидко розвів багаття. Пагілля затріщало, зашипіло й потяглося жовто-червоними язиками за вітром. Дід зачекав ще хвилинку, поки ватра добре розгориться, перерубав суху гілляку на кілька полін і кинув їх у вогнище. На верболозах заграли відблиски полум’я, що охопило сухий рубанець, а тепло приємно торкнулося дідового обличчя. Рухи старого стали неквапливими. Він дістав із мішка загорнутий у газету свіжий шматок коропа й поклав його на камінь. Потім пошукав у широких кишенях ножа, торкнувся леза великим пальцем, задоволено усміхнувся у свої білі пишні вуса та й заходився нарізати філе риби невеликими кубиками. Рябко примостився неподалік багаття й уважно спостерігав за господарем. Той помив у річковій воді руки, добре обтер їх ганчіркою та й пішов відв’язувати від рами велосипеда вудилище з маленькою котушкою. На неспокійному плесі річки витанцьовувала місячна доріжка. Вітер часом зривався на буревій, піднімаючи над землею листя та ламаючи сухе пагілля дерев. Старий підняв комір куртки й сів поряд із собакою, що грівся біля вогнища, почав протягувати волосінь крізь кільця вудилища. Потім підв’язав грузило й дістав із мішка круглу бляшанку з-під цукерок, відкрив її, одягнув окуляри й увімкнув ліхтарик. Вибрав потрібний гачок, примружив очі й швидкими вмілими рухами прив’язав його до волосіні. Насадив на нього шматочок коропа, підійшов до самого краю берега і вправно закинув наживку у воду. Прилаштував снасть на рогач, до снасті підвісив мідний дзвіночок і повернувся до багаття.

– От і добре, – пробурмотів дід, витягаючи з внутрішньої кишені піджака кисет із люлькою, сів на мішок і заходився набивати чашу тютюном. Десь поряд тріснуло сухе галуззя, потім знову й знову. Собака підхопився й загарчав, шерсть на його спині стала дибки. Старий поклав псу на голову свою величезну руку.

– Тихіше, Рябий, чого розходився? – заспокоїв дід чотирилапого.

До них наближалася людська постать, неквапливо, впевнено, ніби карбуючи кожен крок важкими чорними черевиками. Поли довгого вбрання полоскав вітер, на голові накинутий капюшон, а в руках довга палиця. Наблизившись до рибалок, особа привіталася.

– Здоров будь, чоловіче. Миня ловиш?

– Так, дасть Бог, буде й минь, – відповів дід.

– Погода гарна, кращої годі й очікувати, має клювати.

– Авжеж, – погодився старий і жестом запропонував чоловікові сісти на сусідній камінь.

Незнайомець кивнув на знак подяки й присів на вказане дідом місце по той бік багаття. Витягнув руки ближче до ватри, загорнув ними повітря, як загрібають збіжжя з мішка чи воду з джерела, потер долоні, ніби розтирав колосок пшениці, перевіряючи його якість, і скинув капюшон. Дід глянув на подорожнього, той дивився прямісінько йому в очі, на якусь мить старому здалося, що перед ним сидить дитина, дуже схожа на нього малого. І спогади забубоніли рясним дощем по металевим перекриттям його пам’яті. Старий закрив очі. Стало тепло.

* * *

Копія Art_1003_frame.jpg

Софійка, 2019 р.

Проєкт: Українське Село. Кобзар.

Модель: Софійка

Представник: Катерина Куліковська

Художник по костюмах: Наталія Гончарук

Автор: Олексій Колобов

Місце зйомки: Національний музей народної архітектури та побуту України

Копія IMG_7838_цшч.jpg

Полудне, 2019 р.

Проєкт: Українське Село. Кобзар.

Модель: Яромир

Представник: Наталія Гончарук

Модель: Дмитро Миколайович.

Художник по костюмах: Наталія Гончарук

Автор: Олексій Колобов

Місце зйомки: Національний музей народної архітектури та побуту України

Копія IMG_0440586958.jpg

 

Рання весна, Середня Наддніпрянщина, 2011 р.

Проект: Українське Село. Кобзар.

Автор: Олексій Колобов.

Місце зйомки: Національний музей народної архітектури та побуту України.

bottom of page