KOLOBOV GALLERY

       Інколи тяжко охопити, чи то оцінити проєкт який хапаєш, сповнений ілюзій, що до усвідомлення свого розуміння того з чим тобі довелося стикнутись. Ти відчуваєш, майже торкаєшся чогось, здавалося б осяжного. Вибудовуєш, структуруєш, внутрішнє осмислення подій, власних дій та повсюдних знамень. Плануєш. Розчаровуєшся. Мобілізуєшся. Переоцінюєш, і знову терпляче працюєш. Але постійно відчуваєш себе далеким, а ні на крок не наблизившись до мети. Мета наче марево, то розчиняється, і кладе до твоїх ніг чисті горизонти, сповнені стерильності, то знову огортає тебе щільним курищем. І ти навіть відчуваєш її на смак, вдихаєш її повними легенями. Аромат такої близькості дурманить тебе. Ти втрачаєш свідомість, а коли розплющуєш очі, то розумієш, що навколо, а ні душі. Туман скрес, сонце сідає за обрій, тіні довшають, а від полуденного сонця залишилося лиш тепло, яке земля поволі віддає зорям. Велика Ведмедиця робить свої перші кроки, танцюючи щоночі навколо полярної зірки. І лише місяць, що раз по раз виглядає за хмар, пестить тебе синіми тінями, що тягнуться дивними вигинами від київських каштанів. В голові заграють дзвоники, ніжно видзвонюючи колискову. Ти закриваєш очі і занурюєшся в сон, наче пірнаєш у самісіньку глибину, лягаєш опалим листям у мул, що збурюють поодинокі риби, котрі пропливають поряд в повній тиші, в сповненому одинокості просторі. Реальність вже давно покинула межі твоєї свідомості. Світ обернувся на сон. А відчуття на ілюзії. І лише відсутність кисню церковним дзвонами повертає тебе до тями. Розриваєш широкими помахами товщу дніпровської води, відштовхуєшся, тягнешся до небес, виринаєш, жадібно хапаєш повітря, і п'янієш від ранішнього бризу. На плесі зникають останні зорі, багряніє край неба — віщує схід сонця. Аврора зачаровує, полонить, і дарує нові надії в очікуванні зеніту. Це не можливо контролювати, і не можливо виміряти часом. Інколи ти просто не готовий до того що з тобою може трапитись. І коли ти зможеш насолоджуватись тим дійством в котре грає з тобою доля, не втрачаючи любові до світла, напевне не відомо. Ти ненавидиш його, так легше, так все зрозуміло. Але час швидкоплинний, а наші долі схожі на петлі, що раз по раз лягають міцним швом між нами й нашим майбутнім.

с. Хотянівка, 2019 р. Найвідвертіші тіні лягають по обіді.

​