Листя опало, трава змарніла, небо затягло суцільними хмарами, земля чекала зими. Вітерець погойдував пагілля дикої груші, що тяглося свічками догори, чорний ворон колував над селом, а юрба горобців сварилася з котом, котрий пильнував за ними, примостившись біля похилого плоту.
Софійка закрила дверцята печі, в яку вона щойно підкинула дров, ширше відкрила піддувало, щоб збільшити тягу, і груба потужно загула. Дівчинка загорнулася в картату вовняну хустку й сіла на лаву біля вікна. Її великі сині оченята допитливо вивчали осінній простір за вікном. Дні стали короткими й надворі швидко темніло. Біля клуні порався дід, а довкола нього бігав Рябко. Вона з цікавістю спостерігала за тим, як старий збирає свої риболовні приладдя й прилаштовує їх до велосипеда.
– Бабусю, а куди це наш дідусь збирається? Невже на риболовлю? – звернулася мала до баби, котра щойно ввійшла до хати з повнісіньким відром води.
Із сіней потягнуло холодом і вологою.