Старий притулився до шибки і дивився в поле. Негода підпорядковувала простір. Стиглі, наповнені вологою хмари, готові в будь-яку хвилину пролитися на землю зливою, пливли тяжкими ешелонами на схід. І кінця-краю не було їм видно. Тиснява в грудях, приносила старому неабиякі страждання. Він закрив очі і зціпив зуби. Було видно як судоми вдарили брижжами по його обличчю. Потім лице його стало спокійним, і врівноваженим. Він знову дивився в поле, посеред якого стояв білий стіл, наче турецька габа. Дівчинка, що сиділа за ним, гралася з лялькою, і щось наспівувала. Старий відчинив вікно, щоб почути пісню. Але дарма. Сильний вітер зривав слова з вуст дитини і ніс їх на схід разом з хмаровинням. Мала скочила зі стільця долу, зірвала квітку і вплела її в волосся. Буревій подекуди ставав сильнішим, і гнав полем хвилі, що зеленим прибоєм накочувалися на дівчинку . Вона ніби насолоджувалась цим дійством. Підняла до гори голову, розставила руки, і крутилась між польовими фалями , вигукуючи в небеса свою думу. Гарно і пристрасно, наче гріх. Потім зупинилась, і подивилась на діда, її погляд був таким чистим і виразним, вона здавалась такою близькою, що старий простягнув до неї свої руки. Вдарила блискавиця, прогримів грім, і хмари впали на землю рясним дощем. Чоловіку знову стало зле. Він вже не бачив дитини, білого столу і тієї ляльки, з якою вона щойно гралася. Мабуть пішла - подумав старий, - певно і мені час йти.
с. Хотянівка, 2019 р.