Дідова хата ховалась в гущавині садка, верхи правого надбережжя Понори. Витиналась металевою покрівлею з зеленої гряди, що вінчала городи, котрі тяглися широкими смугами, поміж меж, аж до самісінького підніжжя пагорба.
З кімнати, до темного коридору, вийшов Іван Гаврилович, брязнув клямкою, щільно зачинивши хатні двері, й навстіж відчинив інші, ті які вели на веранду, щоб бодай трохи впустити у сіни літнього ранку. Намацав поряд одвірка вимикач, запалив у підпіллі лампу. Крізь щілини, поміж мостин, пробилося жовтим кольором світло. Старий сів навпочіпки, підважив декілька дощок, й поставив їх осторонь. Спустився до льоху. Оглянув повні припасів стелажі, що тяглись попід цегляними стінами прохолодного підвалу. Відібрав декілька шматків сала, дбайливо загорнув у сірий папір й поклав до матер'яної торби.
– Іване! – звернулась до діда баба Ганька, котра поралась на веранді, поряд плити. – Гляди ж не забудь м'ясо!
– Ото як же ж я без тебе жив? – пробурмотів про себе старий. – Мабуть, і поснідати не здогадався.
– Що ти там кажеш? – перепитала баба.
– Кажу, дякую Ганю, що нагадала.
– А, то так, то так, – мовила баба. – І поснідай, перед тим як їхати.
– Ач, таки нагадала, – тихо всміхнувся дід.
Старий виліз з льоху, закрив мостинами лаз, клацнув вимикачем і перетнувши прихаток, попрямував у двір.
Крізь густу крону сусідського дуба, що ріс навпроти ґанку, місцями пробивалось сонячне проміння. Падало жовтими плямами на муровані сходи, заглядало у шибки, гралось полисками у наповнених водою відрах, що стояли рядком, ліворуч хідника, на довгій дерев'яній лаві.
На задньому дворі сполошились кури, забили крилами. Озвались качки.
Дід прислухався до ґвалту, що линув зі сторони господарських приміщень.
– От холера, – тихо вилаявся старий.
Дід поставив на сходи відро, наверх поклав торбу, й підтюпцем попрямував на пташиний двір. Пройшов через сарай, далі повз кролячі клітки, минув свинарник, і за хвилину стояв серед плацика, обтягнутого з усіх боків сіткою, де метушились кури реагуючи на непрошених гостей. Качки через якусь із дірок прокрались на сусідню територію й гучно кахкаючи гасали чужими володіннями.
– А щоб вам пусто було, – вилаявся дід.
Відчинив хвіртку, та вхопивши дубчика, заходився виганяти качок геть. Потім так-сяк залатав дірку, й повернувся назад. Приладнав до заднього багажника цеберце з м'ясом, до переднього – торбу, з товщею. Вхопив велосипед за руль, й виштовхав його за ворота. Ще раз перевірив чи надійно закріплене продовольство, припнув праву штанину прищіпкою, щоб ту бува, не затягло ланцюгом, й перекинувши ногу через раму поїхав геть, на сусідню вулицю.
с. Хотянівка, 2023 р.
