top of page

Українське Село. Кобзар.




Оповідка МИНЬ, уривок.

"Ніч тихо задзвеніла цвіркунами, запахла полином і задиміла туманом над гладеньким плесом річки. Із глибин пам’яті спливали картинки й поставали яскравим сном. Старий бачив, як він – малий Тарас, лежить горілиць біля багаття, що тліє червоними вуглинами, і милується на диво зоряним небом. Здавалося, простягни руку й вхопишся за бур’ян, що зростає обабіч Чумацького шляху.

– Тарасе, ти тут? – озвався сліпий до малого.

– Так, діду, – відповів хлопчик.

– Певно, витріщаєшся на небо?

– А звідки ви знаєте? – здивувався Тарас.

– Знаю, бо сам зараз залюбки виглядав би комети та загадував бажання. Принеси мені холодної води й подай кобзу.

Тарас оглянувся навколо, подав сліпому кобзареві інструмент, вхопив глечик і побіг вбік лісу, де він ще звечора запримітив джерело".

6 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page