Оповідка МИНЬ, уривок.
"Ніч тихо задзвеніла цвіркунами, запахла полином і задиміла туманом над гладеньким плесом річки. Із глибин пам’яті спливали картинки й поставали яскравим сном. Старий бачив, як він – малий Тарас, лежить горілиць біля багаття, що тліє червоними вуглинами, і милується на диво зоряним небом. Здавалося, простягни руку й вхопишся за бур’ян, що зростає обабіч Чумацького шляху.
– Тарасе, ти тут? – озвався сліпий до малого.
– Так, діду, – відповів хлопчик.
– Певно, витріщаєшся на небо?
– А звідки ви знаєте? – здивувався Тарас.
– Знаю, бо сам зараз залюбки виглядав би комети та загадував бажання. Принеси мені холодної води й подай кобзу.
Тарас оглянувся навколо, подав сліпому кобзареві інструмент, вхопив глечик і побіг вбік лісу, де він ще звечора запримітив джерело".
