Павітер ледь відчутною прохолодною мазнув змокле чоло старого. Чоловік вдихнув на повні груди ранкового повітря, і тиснява в грудях, що катувала його останні пів година, мляво почала відступати. Потрохи вщухав і зубний біль. Тьмяне, відбите небосхилом світло ледь вимальовувало дерева, ті наче острови вигулькували з сірої мли, що тягнулась полем довгими пасмами, розливалась в улоговинах озерами, текла річкою між пагорбами, і перекочувалась, по волі вітру, широкими хвилями. Чоловік дістав люльку, і почав неквапливо набивати її останніми дрібками тютюну, що його, щочетверга купував в крамниці на першому поверсі торговельного центру. Пролунав в'їдливий, гидкий звук сигналу, старий дістав з кишені плаский пристрій і глянув на екран. Записник смартфону нагадав йому, що о дев'ятій в нього зустріч з лікарем.
«От і добре, сьогодні покінчимо з цим» - вирішив він. Поклав до кофра люльку, затягнув порожній кисет, і впевнено попрямував до душу.
Струмені текли його загорілим обличчям, і падали ниць наче шипіт, що рветься гірськими рівчаками в долину. Холодна вода остаточно привела чоловіка до тями. Тиснява відступила, зір відновився, а літери повідомлень перестали роздвоюватись і плавитись. Він недбайливо витер своє кремезне тіло рушником. Вдягнувся, і вийшов до вітальні. Сірко, що до цього безтурботно дрімав біля чавунної печі, кинувся чоловіку у ноги. Ганяв навколо господаря, припадав на передні лапи, стрибав, скавчав і заглядав у вічі. Так ніби він цуценя, і не було тих 16 років, котрі провів в цьому будинку. Коли байдикуючи, коли обгавкуючи перехожих чи то ганяючи полем куріпок. Завжди був вірним супутником господаря під час пейзажних зйомок. Чоловік нахилився, і почесав пса поміж вух. Той аж завмер від задоволення.
- Ну-ну, все буде добре, — тихо мовив господар собаці.
Пес відбіг осторонь, ліг і поклавши голову на лапи, потупився у садок, куди черговий подих вітру вже накинув легку габу, що розбавила тьмяно зелені кольори біло сірими плямами. Вони вже давно не гуляли з господарем полем, старий давно не виходив на пленер, а все частіше сидів під грушею, палив і розповідав про гольф. В сумних собачих очах на якусь мить спалахнула зоряниця. Він підвівся і гайнув туди де стояла сумка з ключками, і через хвилину вже був біля ніг господаря з маленьким білим м'ячем у зубах. Старий подивився на собаку і посміхнувся.
- Ну добре, гаразд — промовив він, і попрямував до крісла, що стояло поряд з чавунною піччю. Чоловік дістав смартфон, тицьнув пальцем в іконку твіттера.
- Ось бачиш, — звично, звернувся він до пса. - Завтра перший турнір Grand Slam в цьому сезоні.
Сірко почув знайомі слова, котрі неодноразово чув від господаря, і настороживши вуха, уважно дивився на старого.
- Так, друже, — і важка дідова рука лягла собаці на спину. - Не думаю, що Патрік цьогоріч зможе відстояти свій титул. Він хороший хлопець, та я не певен навіть в тому чи зможе Рід увійти в десятку кращих.
Пес гавкнув, так ніби був не згоден з думкою господаря.
- Так, так, знаю, букмекери з Вілліям Хілл приймають ставки п'ять проти одного. Кажу тобі, вони помиляються. Патрік Рід цьогоріч не увійде і у двадцятку кращих.
Сірко вже не гавкав, здавалось буцімто він і справді розумів діда.
- На The Players Championship, -3, досить пристойно, але в таблиці лідерів це 47 місце, — продовжував критикувати Патріка старий. - І відставання від Рорі на тринадцять лунок. А на Valspar Championship не пройшов навіть кат.
Собака тихо лежав накривши голову лапами. А господар вів далі.
- Не переконлива гра на World Golf Championship, в першому раунді програш Патнаму в три лунки, в другому рівна гра з Ловрі, і в третьому перевага над Сержіо Гарсія. До речі, Гарсія міг собі дозволити цей програш, оскільки до третього раунду він вже мав дві перемоги поспіль, і вочевидь проходив до плей-оф. Тож відстояти цей титул Патріку не вдасться.
Старий дістав вже набиту люльку, запалив сірника і підніс його до чаші. Тютюн задимів, чоловік прибив трохи попіл, потім знову підніс сірника. Випустив хмару диму. Аромат дідового курива миттю рознісся по вітальні. Пес відкрив очі, і подивився на старого.
- Ні, не вдасться, — повторив він. - Мало кому вдавалось. Джек Ніклаус зробив це в 65 і 66 роках. У 89, 90, це вдалося англійцю Ніку Фалду. Останнім хто зміг втримати титул два роки поспіль, був великий Тайгер Вудс, у 2001 та 2002 роках.
Чоловік замовчав, подивився на стелю, заплющив очі, віки його затремтіли, на обличчі з'явились глибокі зморшки. Він щось пригадував.
«Тайгер великий гравець, — думав старий, — таких як Вудс тяжко зламати, хоч життя неодноразово намагалось це зробити».
- Чуєш мене собако? Пишуть Тайгер уже не той, мовляв час його минув. Кажу тобі, це дуже зібраний і цілеспрямований гравець. Він здатен терпіти і чекати. Я бачив всі його ігри в тому сезоні. Повір мені, собако, цей бадіка контролює ситуацію. Якось він декілька лунок поспіль був близьким до бьорді, але гра не йшла, знову і знову пар, потім богі. Таке будь-кого виведе з себе. Та не цього хлопця. Він буде терпіти і чекати. І коли в нього починають заходити його довгі пати, він свого не впустить. Тайгер на цьому Мастерс багатьох здивує. Ось згадаєш мої слова, цієї ж неділі.
Старий підвівся, вийшов на вулицю. Пес попрямував за ним.
- Гарний туман, так собако?
Старий завжди називав Сірка собакою, або ж псом, чи собацюрою, ніколи не кликав його Сірком.
- Колись би ми з тобою не впустили б такої нагоди.
Чоловік вдивлявся у простір наповнений млою. Спостерігав як поволока змінює локації, густину та форми. Було видно, що старий отримує неабияке задоволення від цього дійства. Чоловік глянув на годинник.
- Пів на шосту, — вголос промовив він.
Подивився на пса, потім знову перевів погляд на біло сірий опар.
- Засидівся ти, мабуть, зі мною? Що ж, хто знає чим закінчитись візит до лікаря. Тягни сюди камеру.
Пес миттю рвонув туди де лежало фото приладдя, і через секунду сидів поряд з господарем тримаючи в зубах чорний кофр. В якому чоловік зберігав свій старенький повно кадровий Canon. Дід підняв і опустив ліву руку. Сірко обережно передав господарю кофр. Той перекинув його через плече, повернувся до собаки і віддав нову команду.
- Manfrotto!
І пес знову рвонув в дім. За мить повернувся з чорним чохлом в зубах. Цього разу чоловік не просив у свого вірного супутника віддати те що той приніс, бо то був Сірковий обов'язок тягати на пленері штатив слідом за господарем.
Пара попрямувала до хвіртки на задньому подвір'ї.
Вони пливли туманом наче два човни, що відв’язалися від берега, і були віддані на поталу течії та вітру. Наче два голуби, що вирвались з кліті. Розправили крила, і насолоджувались свободою, вітром, і непередбачуваністю подій. Дві темні цятки, старий і пес, брели білим мороком, вдихаючи на повні груди початок нового дня. Чоловік впевнено йшов попереду. Його думки мчали наче швидкісний потяг, сповнений гріхів, сумнівів і каяття.
«Так, я прожив сотні життів, — розмірковував старий, — всі ті портрети, пейзажі, і є суще. Цитати буття людської долі. Розквіт природи і її занепад. Мабуть, і моя доля добігає кінця, мабуть, і я стану відбитком, малюнком світла, що його зафіксувала матриця».
Старий не жалкував, не бідкався і не панікував. Єдине питання яке його зараз турбувало, це вітер, і швидкість сходу сонця. Чоловік прискорив ходу, і пес, випереджаючи події, широким очертом оббіг господаря. Пролунала чітка, немов постріл команда:
- Стій!
І пес завмер. Стояв наче вкопаний, чекаючи до поки господар наздожене його. Старий підійшов до собаки, підніс ліву руку до гори, і Сірко слухняно поклав штатив до його ніг. Чоловік швидко вийняв триногу з чохла і чіткими відпрацьованими рухами розставив її. Ще декілька секунд було втрачено на виставлення горизонту. І за мить споряджена до роботи камера вже стояла на штативі. Старий подивився в отвір шукача, покрутив коліщатко діафрагми, потім відкоригував значення ISO і витримку. Знову подивився у шукач, легенько, на пів позиції натиснув спуск затвору. Почувся характерний звук роботи авто фокусу. Повне натискання і дзеркало з шумом піднялось до гори, поступаючись простором світлу, що відбивалось від пейзажу. Повно кадрова матриця опрацювала перше зображення. Чоловік лише на мить подивився на екран камери, оцінюючи світлину. Дістав за спини кофр, не дивлячись намацав фільтр і прикрутив його до лінзи. Вставив у відповідний отвір штекер пульту дистанційного управління. Перемкнув об'єктив в режим ручного фокусування, встановив максимально малий діаметр діафрагми і знову спустив затвор збільшивши витримку до сорока секунд. Чергове зображення з'явилось на екрані. Старий знову оцінив його, і піднявши голову до гори заплющив очі. Завмер в очікуванні якогось дійства. Сірко не відводячи погляду слідкував за господарем.
Дід чекав вітру. Достатньо сильного, щоб зміг потягнути туман на довгій витримці. Та не занадто, щоб не прогнав його з кадру геть. Старий стояв і чекав, локальних, місцевих поривів, котрі пройдуться прямими супрематичними лініями, по білому полотну, мов пензлі художника-авангардиста. Залишивши чисті відбитки руху, сповненого життя, емоцій, та відчуттів, тих якими зараз жив старий, і тих якими буде жити глядач. Чоловік хвилювався, що сонце піднімається занадто швидко, і довгі тіні ляжуть на землю швидше, ніж легіт набере сили. В очікуванні польових вихорів Сірко походив на лягаву, що нанюхавши дичину, завмерла і прийняла стійку. Пес тихо завив, і чоловік відчув як вітер хлюпнув прохолодою йому в обличчя. Собака гавкнув і господар натиснув на спуск. Гучно спрацював затвор камери, старий відрахував сорок секунд, і дзеркало опустилось на місце. На екрані з'явилась світлина, а сонце висвітлило за горизонту поодинокі хмари, котрі висіли в небі ще з вечора. Розпочався новий день. Тіні потяглися довгими вигинами на захід, геть від палаючого червоно-жовтими кольорами небосхилу. Защебетали, зацвірінькали, та затьохкали птахи. Старий повернув голову в сторону багряниці. Мружачись підніс правицю до зораного зморшками чола.
«Певне саме так народжується життя, — думав він.- і саме так воно закінчується. Шкода що люди не зорі, і не вибухають надновими, віддаючи всю свою енергію всесвіту. Певно така вже наша планида».
В старечих грудях закалатало серце з неймовірною швидкістю. Вітер змінив вчергове напрямок. Поле разом з туманом тікало на південь. Птахи пірнали у високу траву. А геть блідий місяць, падав додолу. Повітря стало в'язким, і зеленим на смак. Сюрреалістичність дійства крала землю з під дідових ніг. Він зціпив зуби так сильно, як тільки зміг, що вони заскрипіли, затріщали й піддались. Різкий біль, наче удар струмом, розійшовся тілом, на якусь хвилину прогнавши з дідової свідомості революцію простору. У скронях дико пульсувала бідна на кисень кров. Старий розумів, що другого шансу доля йому не дасть. Руки тремтіли, і погано слухалися. Не бажаючи ставати на коліна, чоловік вхопився за штатив. Собака пильно дивився господарю у вічі — там панували хмари, тяжкі, чорні, як ті, що збираються перед дощовицею.
с. Хотянівка, 2019 р.
