Вони йдуть путівцем, по обидва боки змарніла трава, вкладена вітром з холодного моря; із заходу, жовто-червоні хмари, що ховають початок ночі. Далі, чорними смугами зорана плугом земля, вигинається дівочими обрисами у скупому серпанку. Місяць, що краде людські погляди. Вільгі подихи осіннього вітру, котрі зимними обіймами огортають оголену шию, зваблюють міцними цілунками в охололі вилиці. Собаки, що брешуть на край села. Й шурхіт каучукових чобіт, котрими мала збиває повечірню росу, крокуючи на зустріч полуночі. Вона йде осіннім ланом. У простір, череватий нічним буревієм. Втомлене від тривог небо ріжуть білими прожилками прожектори протиповітряної оборони. Малюючи стрімкі стьожки, та елегантні хрести. Її думки вже далеко, десь поряд білого пса, що рвонув у перед, в самісінькі потемки. Вона геть не обтяжена, пірнає слід за ним, дістається дна, й лягаю горілиць у вогке поле, рахувати зорі, що їх женуть Чумацьким шляхом сузір'я. Собака підбігає до неї, тицяє вологим носом їй в обличчя, й лягає поряд. Вони слухають вибухи, що долинають з півдня, потім з заходу, пізніше ще декілька, геть глухих, вже незрозуміло звідки, а далі тиша, наповнена очікуванням, та перегудом порожнечі. Вони дихають на повні груди, гучно, наче готові зробити крок, щоб злетіти. Обертаються на темні постаті, що пливуть нічним ланом у сірих опарах, поряд, верхи змарнілої трави, вкладеної до землі холодним вітром. Розчиняються в темряві, полишаючи сліди - спомини, в коротких реченнях. Далі по ґрунтовій дорозі, з високими тополями, з калюжами, що морщаться брижами в автомобільних коліях, та баюрах. По багнюці, замішаній з опалим листям. Йдуть тихо, мов тіні, вздовж похилого вір'я. Село принишкло, у темних вікнах лише місячні полиски. З коминів блідими пасмами тягнеться дим, лягає на вулиці, розходиться горілим трунком між будівель. Софійка відчиняю хвіртку, та зрадливо скрипить, металевим зойком, у нічному мороку. Зі старого столу, що стоїть під грушею, плигає долу сіра кішка, й біжить їм на зустріч. Вигинається, треться об змочені росою собачі лапи. На ґанку чекає знервована мати. - Де ви вештались? Тривога, вся Україна червона, а вас і слід простив, - зриваючись з шепоту на крик, звертається до мандрівників жінка. Мала пригортається, обіймає її. - Матусю, не гнівайся, ми за село ходили, у полівку з біленьким гуляти. с. Хотянівка, 2022 р.
