Холодна пронизлива вітряниця розганяє дрібні сніжинки й боляче жбурляє їх прямо у вічі. Придорожні ліхтарі, наче розуміючи свою безсилість, – гаснуть, віддаючи цей вечір в обійми темряви й сніжниці. Світ навколо ніби розчинився у завиваннях шквального вітру та у неймовірних малюнках хурделиці. Лише тьмяне освітлення, що його запалила продавчиня хліба у своїй крамниці, та запах пічного диму видають у цій непроглядній вечірній заметілі близьку присутність сільських помешкань. Почувся скрегіт гальмівних колодок. Щось аж кольнуло у боку. Високий чоловік зістрибнув з підніжки приміського автобуса, Озирнувся, пильно подивився мені у вічі, натягнув шапку, підняв хутряний комір і щез, як і решта, в цій надмасштабній природній інсталяції. Брязнув засув крамниці. Біля зупинки промайнула ледь вловима приземкувата тінь. Почувся гавкіт. Певно, сусідський Рябко рвонув проводжати отого незнайомця.
Господи, як же ж холодно. Побіжу, мабуть , і я. Гавкну раз-другий, можливо, і мені щось перепаде...
c. Хотянівка, 2016 р.
