top of page

Забутою втіхою лоскотала ранок
Що туманом лягав до ніг
Колись, ти вибігала на ґанок
Вкривала мене як сніг

Чорну землю отим покривалом
Що по весні побіжить зі стріх
Холодними цівками і металом
За комір, неначе гріх

Далі на битий шлях
Що на моїй долоні
Курява над гостинцем в полі —
Мова моєї долі


Київ, 2016 р. Забутою втіхою лоскотала ранок.

* * *

Так хочеться, до неба поглядом

У темну повінь подивом

Щоб ніч відчути подихом

Щоб сни, легеньким порохом

 

Так хочеться почути шерехи

Безпечно смакувати запахи

Щоб зорі, в небі птахами

Щоб кіт по носі лапами

 

Так хочеться в саду опівночі

Палити люльку в спогаді

Щоб втома прахом в попелі

Щоб тихим співом вулиці

 

Так хочеться до неї потягом

Торкатись її поглядом

Щоб впасти зацілованим

В її обійми втомленим

2010 р. Перед відпускна, або ж спомин про вишневий садок.

Поезія, сніг, дівчина, українка, рукавички, хата, Українське село, Українська історія, Українська культура, Українське мистецтво

Навіщо звабила ти тіні

Що вітер їх кидав до ніг

В веснянім мерехтінні

Зривався вздовж доріг

Холодний, так як нині

Що на моїй світлині

Кружляв навколо сніг

І падав білим на поріг

Замалювавши тіні

А зранку капав з стріх

Неначе знав про гріх

Що впав до наших ніг

м. Київ, 2017 р. Холодний, так як нині.

Світлина:

Рукавички, 2014 р.

Проект: Українське Село. Оповідки.

Модель: Вікторія Лученкова.

Арт менеджер зйомки: Ніна Бурневич.

Художник по костюмах: Наталія Гончарук.

Автор: Олексій Колобов.

Місце зйомки: Національний музей народної архітектури та побуту України.

bottom of page